Поїздка на полонину Рівну

10 серпня ми з компанією велосипедистів виїхали у чудовий і мальовничий край – перечинський район, околиці полонини Рівної – село Турички. Там ми вигрузили свої велосипеди з автомобіля і почали підйом через мальовничу ущелину дорогою до сіл Липовець та Лекіцари вздовж надзвичайно мальовничого гірського потока. Величезні брили каменю і великі перепади висоти створили чудовий і неповторний пейзаж у цьому місці. Напередодні випав дощ і літня спека тут зовсім не відчувалася. Та все змінилося як тільки ми досягли села Липовець. На луках навколо цього села нещадне ранішнє сонце вже почало сильно припікати. Ми продовжили підйом по старій бетонній дорозі. Підіймалися повільно, але досить важко – тут пошаритися не вийде – в багатьох місцях сама понижена передача і відповідно швидкість коливалася від 4 до 8 км/год. Як не дивно навіть піднявшись на висоту більше 1000 метрів не відчувалося вітру. Джерело яке тече на схилі гори яке зазвичай вражало своєю крижаною водою цього разу видало тільки “прохолодну” водичку. Температура на схилах доходила до 40 градусів (на сонці). Обливаючись потом ми продовжили підйом. Насправді вдалося розслабитися вже тільки на вершині. На жаль видимість не перевищувала 15 кілометрів – в повітрі стояв жар. Пообідавши наверху і зустрівши колегу-велосипедиста з Перечина ми вирушили на спуск. Спускалися ми не по бетонці, а через ліс у Лумшори. Це треба повернути вправо біля перших (знизу) розвалин, де бетонка роздвоюється, їхати треба не по бетонці, а різко вниз по каменисто-грунтовій дорозі. Спустившись до озера, яке з невідомих мені причин назване Комсомольським ми побачили зарісше водоростями “болото”. Схоже риби там не дуже багато і вода потихеньку загниває без кисню… На турбазі як завжди групи “телепузіків”. А в Лумшорах на берегах річки стада відпочивальників. Автомобілісти носяться як ошпарені підіймаючи клуби пилу. Тут по асфальту ми потихеньку доїхали до вільного місця на річці, трохи відмилися від поту і поїхали далі. Там в селі Турички біля магазину нас чекав наш автомобіль. Повільно завантажилися і поїхали. На під’їзді до Перечина нас зустрів зливовий дощ. Мене це дуже порадувало після більш ніж місяця посухи. Кілометраж поїздки виявився всього 35 кілометрів, але при цьому набір висоти виявився понад 1000 метрів. Хто знає той зрозуміє які ми були ввечері. Фотографії та відео з поїздки можна перглянути на Ужгородському велосипедному форумі.