Остеохондроз: «жаліти» або «закачувати» спину?

Остеохондроз: «жаліти» або «закачувати» спину? Як не дивно прозвучить, але і перший, і другий варіант не вирішують проблему. «Чому?», Запитає будь-який фахівець з ЛФК або фітнес-тренер зі стажем: велика кількість публікацій з це проблемі стверджують, що «хороший м`язовий корсет» або «закачана спина» це основа здорового хребта. Безумовно, мати треновані м`язи, що оточують хребет, краще, ніж слабкі, однак є ряд питань, які дозволяють подивитися на це твердження під іншим кутом.

По-перше, чому періодично спина болить у тих, хто займається спортом вищих досягнень? Про цих людей не скажеш, що у них «слабкі» м`язи.

По -друге, що робити тим, у кого болю в спині це всього лише ще одна проблема в низці інших захворювань, особливо, таких як захворювання серця, судин, гіпертонія, тромбофлебіт? Адже будь-яке збільшення інтенсивності навантаження, яким супроводжується силовий тренінг, може призвести погіршення стану і загострення захворювання?

І по-третє, наскільки коректно пов`язувати болі в спині з величиною навантаження, наданої фізичними вправами на організм?eXrqcW7XcGI[1]

Давайте спробуємо розібратися в цій проблемі і розглянути її з різних сторін. Перш за все необхідно знати, внаслідок чого виникає біль, або як кажуть в медицині, етіологію. Справа в тому, що біль у спині може бути як наслідком остеохондрозу, міжхребцевих гриж, захворювань суглобів хребта, запалень в м`язах і сухожиллях, пухлин, так і наслідком проблем внутрішніх органів: серця, нирок та ін. Цей перелік можна продовжувати і далі, більш того, у ряді випадків локалізація болю сприймається людьми однаково, проте першопричина її походження може істотно відрізнятися. Тому висновок перший: точний діагноз лікаря – фахівця є основою вибору засобів і методів рухової активності. Однією з найпоширеніших проблем хребта в століття високошвидкісного інтернету і космічного туризму є остеохондроз. Наукові праці та публікації вчених рясніють статистичними даними про те, що остеохондроз є практично у кожної людини після 30 років, не кажучи вже про професійних спортсменів, які в гонитві за результатами піддають свій опорно-руховий апарат колосальним випробуванням, внаслідок чого легко розлучаються з частиною свого здоров`я, змінюючи його на медалі, звання та грамоти. Остеохондроз – захворювання хребта, що супроводжується структурними змінами міжхребцевого хряща і тіл хребців, з подальшим утворенням кісткових наростів (остеофітів). Згодом кісткові нарости, збільшуючись у розмірах, викликають звуження (стеноз) міжхребцевого каналу і починають чинити тиск на нервові корінці, яке посилюється при зміщенні хребців відносно свого анатомічного положення (Рис 1.). Рис. 1 Стеноз міжхребцевого каналу внаслідок розростання остеофітів. Саме в моменти, коли відбувається навіть незначне, але різке зміщення хребця, тиск на нервові корінці спинного мозку збільшується, що, судячи з усього, не було передбачено «творцем», оскільки будь здавлювання клітин нервової системи (нейронів) розцінюється організмом як можлива « загроза біологічної цілісності », і він, природно, змушений рефлекторно захищатися. Дієвим методом, який використовує людське тіло, здатним швидко обмежити рух в будь-якому суглобі, є біль. За визначенням фізіологів, біль – це психофізіологічний стан людини, що відбиває найважливішу інтегративну функцію організму, яка мобілізує різноманітні системи його захисту від впливу шкідливого чинника (Анохін П.К., Орлов Н.В., Єрохіна Л.Г., 1976). Легка біль – це сигнал про те, що якась «деталь» в організмі дає збої. Гостра, різкий біль – це вже не сигнал, а інформування про те, що «деталь» близька до серйозної «поломці», або, що ще гірше, вже «зламалася». І чим більше такого роду «поломка», тим, природно, біль сильніше й відчутніше. Таким чином, зробимо другий висновок: біль це сигнал про те, що в організмі не все гаразд, а постійна, не проходить біль – це привід звернутися до лікаря. Іншим дієвим способом, який використовує організм, щоб запобігти подальшому зміщення хребців, є спазм навколохребцеві м`язів, що створює природну мобілізацію навколо хребців. Звідси випливає третій висновок: підвищений тонус м`язів навколо хребта є ознакою порушення анатомічного положення сегментів хребта і провісником пошкодження, наступним сигналом може бути вже біль. Отже, з вищесказаного випливає, що зміна анатомічного положення хребців може бути причиною збільшення компресії нервових корінців остеофітами, утвореними внаслідок остеохондрозу, і, відповідно, викликати біль у спині, в м`язах і органах, які іннервуються даним корінцем, – так звану біль неврологічного характеру. Отже, забезпечення анатомічного положення хребців (стабілізація) в повсякденному, трудової та спортивно-оздоровчої діяльності є необхідною умовою нормального функціонування всього організму в цілому і запорукою відсутності загострення захворювання. Хотілося б відзначити, що процес реабілітації людини, що має захворювання або травми, має на увазі не тільки максимальне відновлення анатомічної цілісності і функцій систем і органів, але і відновлення якості життя. Більш того, в ситуаціях, коли повністю відновити структуру і функції не можливо, консервативні засоби і методи, спрямовані на мінімізацію факторів, що сприяють повторним загостренням захворювання та поглиблення проблеми, виходять на перший план.

За кордоном давно одержала поширення система під назвою «Школа спини», учасники якої отримують навички повсякденної рухової активності в умовах наявних проблем хребта. Таким чином, на проблему рухової активності в цілому, і необхідних фізичних вправ зокрема, при остеохондрозі необхідно дивитися з наступних позицій:

1) Рухова активність і фізичні вправи повинні сприяти підтримці нормального рівня функціонування всіх систем організму для повноцінної реалізації життєвих завдань, що стоять перед людиною в межах його побутової, трудової, спортивної діяльності, тобто його соціуму. Для чого традиційно застосовуються аеробний і силовий тренінг, стретчинг, і т.д. Однак при реалізації цих програм необхідно враховувати ряд правил: – Під час рухової активності необхідно обмежити або виключити ударні навантаження на хребет, такі як біг, стрибки і т.д., так як повторювана ударна сила на пульпозне ядро ​​міжхребцевого диска буде видавлювати його убік , що в умовах дегенеративних змін самого міжхребцевого хряща може призвести до протрузія і міжхребцевої грижі. – З тієї ж причини при виконанні фізичних вправ необхідно обмежити або виключити – залежно від стану хребта – осьові навантаження на хребет більш ніж 3 кг, для чого використовуються вихідні положення лежачи, сидячи, напівлежачи на похилій поверхні, заняття у воді і т.д . – Під час занять, спрямованих на розвиток рухливості в суглобах, необхідно обмежити надмірні згинання, розгинання і розтягування хребта, так як такого роду вправи (місток, плуг, вільні виси на перекладині і т.д.) сприяють розтягуванню хребцевих зв`язок і, як наслідок , дестабілізації хребців відносно один одного.

2) У разі наявного больового синдрому програма фізичних вправ повинна включати ряд спеціальних вправ, розроблених строго індивідуально і спрямованих на ліквідацію наслідків компресії нервових корінців. Наприклад, постізометрична релаксація спазмованих м`язів, розвантаження і витягування хребта на спеціальних пристроях, рефлекторно-сегментарний масаж, що сприяє поліпшенню трофіки тканин і органів, іннервуємих даними корінцем.

3) Навчання людини навичкам стабілізації хребта в умовах виникнення зовнішніх і внутрішніх сил, здатних призвести до зміщення хребців, збільшенню компресії на нервові корінці і, отже, появі або збільшенню больового синдрому. Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що людина яка «шкодує» спину, замість того щоб підвищити якість життя, навпаки, знижує його, набуваючи погане кровопостачання м`язів, що оточують хребет, зменшення їх функціональних можливостей і т.д. З іншого боку, тренування поверхневих м`язів згиначів і розгиначів при їх «закачуванні» носить амплітудний характер, що також призведе загострення проблеми, оскільки такого роду рухи не можливі без зміщення хребців. Де ж вирішення проблеми? У формуванні і закріпленні досвіду стабілізації анатомічного положення хребта за рахунок вдосконалення міжм`язової координації, з наступним його перенесенням на рухову активність в побуті, роботі, заняттях спортом. Для того щоб зрозуміти, що таке навик стабілізації, спробуйте зробити тест для оцінки навику стабілізації хребта при ізометричному напрузі. Для цього ляжте на спину, зігнувши ноги в колінному суглобі під кутом 90 градусів. Стопи розташуйте на підлозі на ширині плечей. Руки лежать на підлозі уздовж тулуба. Під поперек покладіть згорнуту удвічі манжету звичайного механічного тонометра для вимірювання тиску (малюнок А). Накачайте подушку до 40 мм рт. ст. і на видиху напружте м`язи всього тіла з інтенсивністю 60-80% від максимально можливого, поступово збільшуючи напругу. Критерієм досягнення напруги понад 60-80% є затримка дихання. (малюнок) Оцінка навику стабілізації хребта при ізометричному напрузі. Збереження тиску в подушці в інтервалі 30-50 мм рт.ст. під час напруги, свідчить про наявність навику стабілізації хребта (малюнок Б) Якщо ж відбулося збільшення тиску на подушку, що виражалося в зміщенні стрілки манометра у велику від 40 мм рт. ст. сторону, це означає, що під час напруги було сплощення поперекового лордозу. У такому випадку можна говорити про наявність функціональної м`язової асиметрії внаслідок відсутності міжм`язової координації між прямою м`язом живота і м`язами розгибачами хребта або через зниженого тонусу м`язів розгиначів хребта (малюнок В). Якщо ж було зменшення тиску на подушку, що виражалося в зміщенні стрілки манометра в меншу від 40 мм рт. ст. сторону, це означає, що відбувалося збільшення поперекового лордозу. У такому випадку можна говорити про наявність функціональної м`язової асиметрії внаслідок відсутності міжм`язової координації між прямою м`язом живота і м`язами розгибачами хребта або через зниженого тонусу прямого м`яза живота (малюнок Г). Після цього спробуйте повторити тест з контролем манометра. Якщо у вас вийде зберігати тиск у межах 30-50 мм рт.ст. при зоровому контролі циферблата манометра, це означає: у вас є так зване «вміння» стабілізації хребта, наявність якого суттєво скоротить час придбання навички стабілізації. Наскільки це важливо? Справа в тому, що при виникненні ситуації, коли відбувається одномоментне ізометричне напруження м`язів вторинних стабілізаторів, наприклад, при спробі збереження рівноваги на слизькій поверхні, відсутність міжм`язової координації не дозволить зберегти фізіологічні вигини і окремі сегменти хребта в анатомічному положенні, забезпечення якого при наявності неврологічних захворювань хребта, як уже вказувалося раніше, є важливим чинником для забезпечення якості життя та запобігання загострення захворювання. Безумовно, стабілізаційні вправи не вилікують від остеохондрозу, як, втім, і інші фізіотерапевтичні засоби, проте вони дадуть можливість повноцінно жити і радіти можливості рухатися. Автор: Дмитро Ерденко – фахівець з фізичної реабілітації та лікувальної фізкультури, завідувач методичним кабінетом кафедри ЛФК, масажу і реабілітації РГУФКСіТ, методист з лікувальної фізкультури науково-дослідного інституту ревматології.

Опубліковано у Здоров'я | Теґи: , , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *